Гора Кармель | Устав монашого життя

Початки нашого Ордену пов’язані з Горою Кармель у Палестині. Це місце, позначене життям і діяльністю пророка Іллі (ІХ ст. до Р. Х.), який палав ревністю про Божу славу, прославлення Бога Сил (див. 1 Цар 17 19), стало колискою пустельницького життя. Перші монахи оселилися там у XII столітті. Отримавши Устав (регулу) від св. Альберта Єрусалимського, тодішнього патріарха Святої Землі, вони були прийняті Церквою як Орден Пресвятої Діви Марії з Гори Кармель. Із цього роду ми й походимо: від тих святих Отців, які у глибокій самотності та в повній відірваності від справ світу цього вдень і вночі роздумували над Словом Господнім.
Однак своїми істинними засновниками ми вважаємо святу Терезу від Ісуса і святого Йоана від Хреста. Тереза, натхнена життям перших пустельників, запрагнула спільнот, відданих молитві, проникнутих любов’ю братів, чиї серця були би повні апостольського наміру. Так вона прагнула поєднати споглядання з діяльністю, і цього прагнула для своїх Синів і Дочок — братів і сестер новоствореного Кармелю, яких стали називати Босими.

ПЕРШІ ВЧИТЕЛІ ЦЕРКВИ

Свята Тереза народилася 18 березня 1515 року в Авілі (або близькому до цього міста маєтку її батьків, Ґоттарендурі). Була третьою дитиною в сім’ї Алонсо Санчеса де Сепеди і його другої жінки, Беатріс де Аумади. Її дідусь по батьковій лінії, Хуан Санчес де Толедо, єврей за походженням, 1845 року прийняв католицизм.
1530 року Тереза втратила матір, а батько вирішив віддати її на виховання до сестер-августіанок в Авілі. У той час дівчинка почала думати про повне посвячення себе Богові у монашому житті. Провівши в августіанок півтора роки, вона, однак, через тяжку хворобу була змушена повернутися додому. В листопаді 1536 року, попри спротив батька та родичів, Тереза вступила до монастиря кармеліток, що мав титул Втілення, у рідному місті, де наступного року, 3 листопада, склала монаші обіти.
Незабаром після складення обітів Тереза знову тяжко захворіла. Це стало, серед іншого, наслідком її суворого життя у новіціаті. Через це вона кілька місяців провела поза монастирем. Повернувшись до монастиря, зцілена — як вона сама вважала — за заступництвом св. Йосифа, Тереза з великою ревністю занурилася у «розумну молитву». Почала переживати містичні видіння. На Великдень 1557 року в містичному видінні відбулися її заручини з Христом. Дещо пізніше вона отримала благодать пробитого серця та численних містичних захоплень.
1560 року, після видіння пекла, Тереза склала обітницю завжди робити те, що досконаліше. Аби рятувати душі від вічного засудження, вона постановила якомога досконаліше відповісти на своє покликання, тобто уповні дотримуватися початкового Уставу ордену. Оскільки в монастирі Втілення діяв пом’якшений Устав, Тереза з гроном подруг і за підтримки св. Петра Алькантарського вирішила заснувати монастир із малим числом сестер, які б жили згідно з початковим Уставом. Зрештою, 7 лютого 1662 року, Апостольський Престол уділив дозволу заснувати такий монастир під юрисдикцією місцевого єпископа. 24 го серпня того ж року четверо подруг Святої розпочали посилене монаше життя у монастирі, якому надали титул св. Йосифа. Тільки в грудні до них на постійній основі долучилася сама Тереза, ставши настоятелькою. У квітні 1567 року цей монастир навідав Генеральний настоятель ордену о. Рубео, який надав Терезі повноваження засновувати наступні монастирі для сестер і ще два чоловічі монастирі.
У червні 1582 року Тереза вирушила в подорож із Бурґоса до Альба де Тормеса, де й померла 4 жовтня. Наступного дня її поховали. З огляду на проведену саме тоді реформу календаря, наступний день був уже 15 жовтня.
Свята Тереза належить до класиків іспанської літератури. Її найважливіші твори — «Автобіографія», «Шлях досконалості», «Внутрішній замок» і «Книга основ». Окрім них, Тереза залишила шерег коротких творів та численні листи.
Беатифікував Терезу від Ісуса 1614 року папа Павло V, а канонізував її 1622 року папа Григорій XV. Папа Павло VI проголосив її 27 вересня 1970 року Вчителем Церкви.

Святий Йоан від Хреста — Хуан де Йєпес — народився 1542 року у Фонтіверосі, в Кастилії. Коли йому було два роки, хлопчик втратив батька. Кількома роками пізніше мати з дітьми перебралася до Медіни дель Кампо, де Хуан пробував вивчати різні професії, доступні для його молодого віку, при цьому відвідуючи навчання у єзуїтській колегії. 1563 року він прийняв монаший габіт у місцевому монастирі кармелітів, склавши при обітах ще й зобов’язання дотримуватися початкового Уставу ордену. Філософію і теологію брат Хуан вивчав у Саламанці, в кармелітській колегії, а також в університеті. Після свячень пресвітерату (1567) в Медіні дель Кампо, куди прибув на приміцію — свою першу Євхаристію, св. Йоан зустрівся зі св. Терезою від Ісуса, яка заохотила його взятися за діло реформи чоловічої галузі Ордену Кармелітів.
Під кінець 1568 року разом з о. Антонієм де Ередія та братом Йосифом від Христа св. Йоан оселився в Дуруело і став там наставником новіціїв. Потім він деякий час працював у Мансері, куди спільноту перевели з Дуруело, а також у Пастрані та Алькала де Енаресі, як вихователь і душпастир.
У травні 1572 року на прохання св. Терези Йоан прибув до Авіли, аби прийняти посаду сповідника монастиря Втілення, де Засновниця була настоятелькою. За кілька років справа дійшла до гострого конфлікту між традиційною та реформованою гілками ордену, внаслідок чого св. Йоан, визнаний бунтівником, у перші дні грудня був забраний братами з Авіли і замкнений у монастирському карцері в Толедо. В цьому усамітненні постали його найпрекрасніші містичні поеми, зокрема «Духовна пісня» і «Темна ніч». Під кінець серпня наступного року св. Йоан утік із карцеру, а за деякий час став настоятелем у реформованому монастирі в Ель Кальваріо (Андалусія), звідки керував заснуванням монастиря у Баесі.
1581 року на першому Провінційному капітулі монастирів реформованого Кармелю його обрали провінційним дефінітором та настоятелем Дому в Ґранаді, де святий написав більшість своїх містичних творів. 1588 року він узяв участь у Генеральному капітулі реформованих кармелітів, який обрав його членом консульти (ради) і настоятелем монастиря в Сеговії. 1591 року оселився у монастирі Ла Пенуела, звідки у вересні, через хворобу, був переведений до Убеди. Помер у ніч із 13 на 14 грудня того ж року. Святий Йоан від Хреста залишив по собі великі містичні твори: «Дорога на Гору Кармель», «Темна ніч», «Духовна пісня», «Живе полум’я любові» та шерег віршів, коротких творів та листів. Він став класиком іспанської літератури. Канонізований був 1726 року, а ще через двісті років проголошений Учителем Церкви. Звершив це папа Пій XI.

МОНАСТИР КАРМЕЛІТОК

Тереза від Ісуса обрала монаше життя з переконаності, що це найкращий і найбезпечніший (пор. «Автобіографія», 3, 5) стан для досягнення спасіння, бо «єдине, що мала за мету, це спасіння душі моєї, а про спокій та зручність для себе взагалі не дбала» (4, 1). Деякий час після складенні довічних обітів, поглинута середовищем монастиря Втілення, Тереза немовби ослабла у своєму запалі. Однак коли вона остаточно порвала із земними прив’язаностями, присвячуючи багато часу молитві, — стала віднаходити спокій. Бог не залишився перед нею в боргу і винагороджував її вірність численними благодатями. Через нестриманість на язик насельниць монастиря Втілення та її власних приятелів незабаром уся Авіла зацікавилася Терезою. Одні вважали її святою, інші —жертвою сатани.
Тереза дійшла висновку, що в монастирі строгої клаузури (замкненості від світу) і обмежених контактів із зовнішнім світом така нестриманість була би неможливою. Уже згадане видіння пекла надихало її дякувати за отримані благодаті та за всяку ціну рятувати людські душі, наражені на вічне засудження. «Як ми можемо жити спокійно, бачачи безліч душ, які щодня впадають у лабети демонів і йдуть на засуд?» — писала вона в «Автобіографії» (32, 6). Тереза спокійно так жити не могла. Вона прагнула втекти від люду і дійти до повної відділеності від світу (32, 8). Дивна то мала бути втеча. Вона хотіла втекти, аби могти бути ближче, аби могти давати більше тим, від кого втікала.
Багато років тому Тереза втекла з батьківського дому до монастиря, оскільки вважала, що монаше життя надійніше приведе її до спасіння. Досвід допровадив її до болісного ствердження, що не всі монастирі гарантують своїм насельниками безпечний шлях до Бога. У зіткненні з дійсністю в Терези з’являється новий ідеал монашого життя. На його формування вплинув також приклад босих францисканок, дуже популярних тоді в Авілі, як і ностальгія за пустельницьким життям монахів із гори Кармель, що зродилася з читання підручника про кармелітську духовність «З історії перших монахів».
У вересні 1560 року в помешканні св. Терези зібралося кілька мирянок та монашок, які перебували під її духовним впливом. Під час живої дискусії формувався образ монастиря-пустельні з малою кількістю насельниць, які дотримуватимуться першопочаткового Уставу і будуватимуть своє життя за прикладом давніх отців пустині. Задум дозрів до втілення. Подруга Терези, Гіомар де Уллао, обіцяла фінансову допомогу. Свою підтримку вділив також св. Петро Алькантарський. Кастильський провінціал Анхель де Салазар спершу обіцяв прийняти монастир під свою юрисдикцію, однак під впливом неприхильної загальної думки відкликав свою згоду. Сповідник заборонив Терезі займатися заснуванням нового монастиря. Однак 24 серпня 1562 року, після отримання згоди Апостольського Престолу, четверо подруг святої розпочали монаше життя у монастирі св. Йосифа.
Тільки у грудні Провінціал погодився, щоб Тереза також оселилася там. Побожність цих монахинь дуже швидко прихилила до них симпатії навіть тих, хто раніше був налаштований проти. Юридичним фундаментом нової форми богопосвяченого життя, запровадженого св. Терезою, став початковий Устав, тобто Регула Інокентія. Для Терези слова «первісний Устав» мав ширше значення, ніж те, що випливало з самої тільки літери повелінь папи Інокентія IV. Хоч вона мала перед очима документ, зроджений думкою Заходу, та думкою і серцем сягала на Схід, до пустелень на горі Кармель. Своїх співсестер Тереза заохочувала наслідувати святих отців та отців-пустельників. Мірою змоги вона старалася, щоб її реформовані монастирі наслідували пустельницьке життя.
У Конституціях Тереза повелить, аби в монастирях були пустельницькі будиночки, де монахині можуть проводити час в усамітненій молитві (Конституції 6, 17). Також і братів — кармелітів босих вона не раз називала еремітами (пустельниками). Приймаючи Регулу Інокентія як фундамент реформи, св. Тереза інтерпретувала її в Конституціях згідно з власною концепцією оновленого кармелітського життя. Уже в момент початку старань про дозвіл на заснування монастиря вона усвідомлювала доконечність створення для нього нової правної основи. Breve Апостольського Престолу від 7 лютого 1562 року вділяло Терезі вельми широкі повноваження. Вона дістала право опрацювати нові Конституції, робити в них зміни та встановлювати інакші приписи. І все це апріорі отримувало згоду Апостольського Престолу.

ОРДЕН КАРМЕЛІТІВ

Документом від 27 квітня 1567 року Генеральний настоятель дозволив Терезі засновувати монастирі кармеліток босих по всіх Кастилії. Нові монастирі мали залишатися під юрисдикцією Генерала ордену. Патент став юридичною основою для кільканадцятирічної засновницької діяльності св. Терези. Доки існував тільки один монастир, для нього легко було знайти духовних керівників. Мірою того, як поставали нові фундації, — аби забезпечити єдність їхньої духовності, потрібно було подумати про духовних керівників, сформованих на тих же підставах, що й сестри босі кармелітки.
Так у св. Терези з’явився проект заснування монастиря споглядальних кармелітів, які стали б радниками і сповідниками для її монахинь, допомагаючи їм також в організаційних справах, пов’язаних із рухом. Генерал, який спершу був проти, зрештою погодився з аргументацією Терези, і листом від 10 серпня 1567 року вділив згоди. Отець Рубео погодився на заснування двох монастирів споглядальних кармелітів (так він це назвав у листі), які залишалися під юрисдикцією кастильського Провінціала.
Мотивацію Генерала становило надання можливості ревним монахам досконаліше виконувати їхнє покликання. Споглядальні кармеліти повинні були насамперед віддаватися молитві, не занедбуючи, однак, душпастирської праці. Їхнє щоденне життя мали регулювати конституції Йоана Сорета, які 1524 року підкоригував Миколай Аудет. Однак насправді чоловічі монастирі реформованого Кармелю прийняли — з незначними змінами — Конституції св. Терези, написані нею для сестер монастиря св. Йосифа. Отож не підлягає жодним сумнівам, що в задумах св. Терези кармеліти босі — так само як і кармелітки босі — мали провадити життя, присвячене покуті, молитві та спогляданню.
Водночас же ті ж самі монахи повинні були бути добрими теологами, проповідниками, місіонерами і робити все, що лиш можливе, для блага душ. То був тяжкий для втілення синтез, і звідси взялися суперечки між першими босими кармелітами щодо істинного обличчя реформи. Слід додати, що ані Тереза, ані о. Рубео, засновуючи монастирі сестер і братів згідно з первісним Уставом, не мали наміру реформувати весь Орден Кармелітів як такий. Їм — на початковому етапі — йшлося про рух, невіддільний від ордену. Реформовані монастирі мали виконувати роль «молитовних домів», подібних до тих, які в Кастилії вже мали францисканці та домініканці. Й тільки пізніший розвиток подій, неприхильний до реформи, схилив також і св. Терезу підтримати старання про здобуття незалежності від «старого» ордену, що з часом привело до повністю самостійного існування Ордену Кармелітів Босих.